 |
| Хмаринка тегів |
 |
|
Бог, Ворожіння, Купити книгу, Нумерологія, анекдоти, астрологічний прогноз, астрологічні прогнози, астрологія, байки, біоенергетика, гумор, духи, діагностика карми, езотерика, езотеріка, жарти, загадки, загадки історії, заговори, карма, книга заговорів, книги, книжки, магія, новини, прогноз на 2010, психологія, підсвідомість, піраміди, релігія, стаття, статті, таємниці, філософія, читати книгу, читати онлайн, шамани, шаманство, шаманізм, історія
Показати всі теги |
|
|
 |
|
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
 |
|
 |
 |
|
 |
 |
| автор: admin | 31 березня 2009 | Переглядів: 353 |
|
 |
 |
|
 |
| |
Історія телебачення в Україні
Телеба́чення — 1) галузь культури ("масмедіа"), найпотужніший аудіовізуальний засіб масової комунікації. 2) — галузь техніки (і відповідної технічної науки)
Застосування телебачення
Разом з радіомовленням телебачення є одним з найбільш масових засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв'язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об'єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим.
Історія телебачення
Перші телевізійні пересилання здійснено у 1925 р. в Англії й США, згодом у Німеччині й СРСР (1931); в Україні працювали короткометражні механічні телепересилачі в Одесі, Києві й Харкові , з 1932 телефільми, з 1934 зі звуковим супроводом. Перші телевізійні пересилання за електронною системою з високою чіткістю зображення розпочато 1951 у Харкові (у Москві з 1946) групою радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка. З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й іншими містами СРСР. З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання, а з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. З 1978 всі пересилання центральної програми з Москви кольорові.
Організаційна структура телебачення в СРСР і УРСР
Телепересилання здійснюється через розгалужену систему центрів, студій, ретрансляційних станцій за допомогою радіорелейних ліній зв'язку (Київський телецентр з Кишинівським) або кабельних телемаґістралей (Київський з Львівським, Московським, Ленінградським телецентрами). Через Україну пролягає комбінована східно-європейська телевізійна лінія «Інтервізія», яка сполучає СРСР з країнами комуністичного блоку (країни Західної Європи поєднані лінією «Евровізія»). В Україні 1976 було 13 потужних двопрограмових й один (Київський) трипрограмовий телецентр та 10 ретрансляційних станцій. Вони пристосовані також до обміну між містами СРСР, зокрема до приймання телепрограм з Москви.
Українські телецентри працюють на основі радянсько-французької системи СЕКАМ (SECAM): звук — частотна модуляція, зображення — амплітудна модуляція (існують також американська - NTSC, британська PAL, європейська PAL, французька SECAM і японська NTSC системи). Сучасний телестандарт УРСР має досить високу чіткість: 625 рядків (ліній), кадрова частота 25 кадрів (циклів) на секунду, ширина канала 6,5 МегаГерц, 12 каналів від 49,75 до 227,95 МегаГерц. Потужність передавача типового українського телецентру — до 20 кілоВат для зображення і 4 кіловати для звуку. 1975 у систему зв'язку міжнародних організацій Інтельсат включено потужну телекомунікаційну станцію Термінал біля Львова (Золочів). Вона обладнана апаратурою типу Спейд (Spade), на якій працюють 25 станцій Атлантійського Конгломерату. Через Львівську станцію СРСР може зв'язуватися з кожною з цих 25 станцій за допомогою сателітів мережі Інтельсат.
Найвищим органом управління телебачення СРСР був союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів СРСР для справ телебачення і радіомовлення, а в систему радянського телебачення входять центральне, республіканські та місцеві (крайові й обласні) телемовлення. Республіканські й обласні могли частину телепрограм пересилати українською мовою, але переважають пересилання російських, як трансльовані з Москви, так і роблені на Україні. Центральне московське телепересилання відбуваються на 6 програмах. Перша, основна, була присвячена подіям політичного, економічного, культурного життя в СРСР і за кордоном; її пересилають усі республіканські центри і до неї пристосовують республіканські і місцеві програми, тематика і зміст яких мають бути погоджувані з московським центром. Питома вага українського телебаченя у всесоюзній програмі досить мала, яких 4 год. на тиждень, переважно казки для дітей, фільми, музика, знаменні дати. Друга (інформаційно-публіцистична і мистецька) та третя (наукова і науково-популярна) також призначені для трансляції в національній республіканській європейській частини СРСР.
УРСР щойно з 1974 мала 2 телевізійні програми з роздільними союзними й респубіканським пересиланнями, а з 1976 і третю програму для Києва і Київської області У програмах республіканського і місцевого телебачення, крім інформації, репортажів, пропагандивних пересилань, велике місце відводиться мистецьким пересиланням: музичні фільми, фільми-концерти, кіно- і телефільми. Телефільми в УРСР продукують Укрфільм, Київська кіностудія ім. О. Довженка, Одеська студія художніх фільмів, Українська студія хронікальнодокументальних фільмів і Донецька, Запорізька, Львівська, Одеська і Харківська обласні студії. За рік в УРСР продукується понад 600 художніх і документальних телефільмів, у тому числі й зафільмованих вистав Київського театру ім. І. Франка, Київського ТЮГ, Львівського ім. М. Заньковецької та ін. Сценаристами й режисерами українських телефільмів працюють С. Зелікін, А. Караваєв, Р. Синько, Ю. Суярко, І. Кривохатько, Е. Дмитрієв, Р. Єфименко та ін.
Кількість телевізорів (у млн) і забезпечення ними населення (кількість осіб, на які припадає 1 телевізор у дужках) такі:
- 1960 1965 1970 1975
УРСР 0,74(44,3) 3,0(15,0) 7,2(6,5) 11,0(4,4)
СРСР 4,8 (57,2) 15,7(14,7) 34,7(6,9) 55,2(4,8)
Забезпечення населення телевізорами в різних областях України не на той час не виявляло значних різниць: найкраще воно було в Донецькій (1 телевізор на 3,4 особи), найслабше в Івано-Франківській (6,1) області.
На значне зростання телевізорів впливало зростання їх виробництва в УРСР. їхня продукція в тис. та частка УРСР порівняно з усім СРСР (у дужках) така: 1960 — 98,7 (5,7%); 1965 — 519,1 (14,2%); 1970 — 1981 (29,7%); 1975 — 2402 (34,5%).
Частину продукції телевізорів експортувала Україна до інших республік СРСР та поза її кордони. Найбільшим був Львівський телевізійний завод (пізніша назва: ВО «Електрон»), який постав 1958, один з найбільших в СРСР (перші телевізори марки «Львів», «Верховина А» і «Україна», потім «Огоньок», «Електрон» та ін.). Менші заводи: Симферопільський телевізійний завод («Крим 218»), Київський радіозавод («Славутич 212» і «Славутич 218»), Дніпропетровський («Весна») та Харківський («Берьозка»).
Телебачення в незалежній Україні
Згідно програми НКТР, з 2015 року українське телебачення має перейти на винятково цифрове мовлення. |
|
 |
|
 |
| |
|
|
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| автор: admin | 31 березня 2009 | Переглядів: 296 |
|
|
|
|
|
| |
Історія Радіо в УкраїніРадіо використовується в Україні для радіотелеграфічного зв'язку з 1902. Початки радіомовлення припадають на 1924, коли у Харкові, через 4 роки після того, як почали діяти 4-кіловатні радіостанції в Москві, Ленінграді й Казані, розпочато радіопересилання через малопотужні передавачі. Перші потужні радіостанції були збудовані у Харкові й Києві 1925 Московським акціонерним товариством для широкого мовлення по радіо. Згодом постали радіостанції в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та інших містах. Введена у дію 1927 Харківська «РВ 4» (Радиовещательная станция 4) була четверта за потужністю в усьому СРСР. 1941 найпотужнішою довгохвильовою радіостанцією УРСР була Київська («РВ 84»), призначена також для пропагандивних пересилань за кордон.
Розпочата 1928, уже під керівництвом Народного комісаріату пошт і телеграфів СРСР, радіофікація України відбувалася головним чином релейною системою — шляхом будування радіовузлів та дальшої ретрансляції дротами до підключених репродукторів — гучномовців. Панівний в інших країнах світу етеровий метод — встановлення радіоприймачів — використовувалася мало. Етерові радіоприймачі продуковано у незначній кількості, в основному для урядових і партійних установ і осіб. Кількість їх почала збільшуватися лише під кінець 1930-их pp., після того, як удосконалено засоби заглушування радіопересилань з-за кордону та коли розпочато продукцію етерових приймачів, які були придатні винятково для слухання радянських радіостанцій. В основному аж до останнього часу головним засобом радіомовлення в УРСР, зокрема в робітничих кварталах міст і по селах, були радіовузли та трансляційні радіоточки з репродукторами. У 1940 трансляційних радіоточок в УРСР було 1 047 000, у тому числі у сільських місцевостях 137 200. Усіх радіоприймачів було лише 255 400, здебільше по містах. Їх треба було реєструвати в міліції.
У серпні 1930 постановою Ради Народних Комісарів УРСР була створена при уповноваженому Народному Комісаріату пошт і телеграфів СРСР при уряді УРСР Всеукраїнська Радіопрограма з підлеглими їй радіоцентром Автономної Молдавської РСР та місцевими радіоцентрами. У 1932 Всеукраїнську Радіоуправу перейменовано на Всеукраїнський комітет радіофікації та радіомовлення при РНК УРСР (з 1938 скорочено — Український Радіокомітет). Цей комітет одержував інформації від Радіотелеграфного Агентства України (РАТАУ). Допоміжною установою було створене 1930 з місцевих товариств друзів радіо республіканське Радіотовариство України. У 1930-их pp. діяв також Комітет сприяння радіофікації та радіоаматорству при ЦК ЛКСМУ. Питанням радіотехніки, радіомовлення і радіоаматорства був присвячений журнал «Радіо» (1930-1941).
УРСР була охоплена насамперед радіопересиланнями Московських радіопередавачів. Програми українською мовою були обмежені спершу щодо часу і за змістом. Наприкінці 1920-их pp. і на початку 1930-их pp. вони складалися на понад 70% з політичного мовлення (політосвіта й агітація). Програма Харківської радіостанції, крім «радіогазет» — робітничої, селянської, комсомольської, піонерської, єврейської та есперанто — складалася з доповідей, бесід, останніх новин, повідомлень зі з'їздів і нарад. На мистецьке слово припадало з усіх 18 годин щоденної роботи — 3-4 год. У другій половині 1930-их pp. програми радіостанцій в УРСР доповнено музичними пересиланнями і літературно-драматичними радіомовленнями, як також окремими пересиланнями для дітей і молоді. 30-40% часу приділювано на обов'язкове транслювання московських пересилань на радіомережу УРСР і на пересилання з Москви російською мовою 12 раз на добу останніх новин. Під час другої світової війни, коли більшість радіостанцій була знищена в наслідок воєнних дій, населення України було обслуговуване або радіопересиланнями німецької окупаційної влади, абож радіомовленням Московських радіостанцій та радянських військових радіостанцій. Українські радіопересилання у 1941-44 вела Радіостанція ім. Т. Г. Шевченка із Саратова, куди евакуйовано частково устаткування радіостанцій з УРСР.
Після війни оправами радіомовлення і радіофікації в УРСР відає Комітет Радіомовлення (з 1950 і телебачення) при Раді Міністрів УРСР. З лютого 1957 цей комітет видає щодня свої програми під назвою «Говорить Київ».
1965 в УРСР діяло понад 50 потужних довгосередніх- коротко- і ультракороткохвильових радіостанцій.
Порівняно до 1930-их pp. програми радіомовлення в УРСР значно поширилися. На початку 1965 обсяг республіканського радіомовлення становив пересічно 3 години на добу. Крім 10 випусків «останніх вістей», передаваних щодоби з Київської Радіостанці, програми радіостанцій в УРСР включають лекції, бесіди, консультації, загальноосвітні, літературні і музичні пересилання. Ведуться також радіопересилання для дітей і молоді й окремі програми чужими й українською мовами для закордону. У 1960-их pp. Українська Республіканська Радіостанція передавала свої пересилання за трьома програмами — першою, що її трансльовано радіовузлами і радіоточками для масового слухача, і другою та третьою — для власників радіоприймачів здебільшого по містах або поблизу них. У першій програмі на теми місцевого партійного і господарського життя припадало 20 — 25% часу, решту становили транслювання з Москви. У двох інших більше уваги присвячувано загальноукраїнським справам, у тому числі літературі й мистецтву.
Поза тижневиком «Говорить і показує Україна», в УРСР не було жодного україномовного радіожурналу. У видавництві Київського Політехнічного Інституту виходить з 1958, як орган Міністерства вищої і середньої освіти СРСР, двомісячний журнал «Радиотехника» (3 500-5 000 накладу).
Радіоаматорські клуби й гуртки в УРСР працюють у системі Добровільного Товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ). У 1961 в УРСР було 220 самодіяльних радіоклуба з понад 24 000 радіоаматорів. Працювало також понад 2 500 аматорських радіостанцій.
На глушення радіопередач з-за кордону в СРСР витрачалися величезні кошти, проте глушення було ефективним лише у великих містах.
На Західних Українських Землях під Польщею радіо було включене у систему державного зв'язку, і радіослухачі мали реєструватися і оплачувати щомісяця абонемент у поштових урядах. Окремі україномовні радіопрограми, розпочаті Львівським радіо у 1930-их pp., були спорадичні й обмежені часом (15-30 хвилин) і змістом. У неділі і у більші свята передавано богослуження з українських церков.
У 1930-их pp. було розпочато україномовне радіомовлення для населення Закарпаття. У рамках чехо-словацьких пересилань з Кошиць передавано двічі на тиждень (з 1934 5 раз) 15-хвилинну програму українською мовою. У 1934 радіо-журнал Прага увів щоденні радіопересилання для Закарпаття. Під час карпато-української державності пересилання українською мовою передавалося з Банської Бистриці на Словаччині. З початку 1939 діяла короткохвильова радіостанція у Хусті.
Під час другої світової війни, у 1939-41, українське населення західних земель обслуговували радянські радіостанції у Львові, Станиславові й Тернополі. За німецької окупації західних українських земель (1941-1944) діяла німецька радіостанція у Львові (30-хвилинні україномовні програми 3 рази на тиждень).
Українські радіостанції в еміграції
На еміграції радіопересилання українською мовою передають щоденно на Україну державні радіостанції «Голос Америки» з Вашингтону та «Голос Канади» з Оттави, як також напівофіційне американське Радіо-Свобода з Мюнхену. В усіх цих радіостанціях існують для цього окремі українські відділи. З Риму українські програми на Україну і для українців на еміграції передає українська секція Ватиканської Радіостанції під керівництвом отців Василіян. Українські радіопрограми включені у радіопередачі деяких радіостанцій Риму, Мадриду та інші, а також Бразілії й Аргентини. Ведуться україномовні радіопрограми, здебільша пів- чи одногодинні, у рамках радіомовлення приватних американських і канадських радіостанцій по великих містах США і Канади. |
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
RSS 2.0
Коментарі (0)
